Кути Іван, Марія, Ярослав та Стефанія

Родина Кутів проживала в с. Фільварки-Малі (нині – у складі м. Броди) на Львівщині. Іван та Марія мали власне поле, а збіжжя возили молоти до м. Броди, де володіли млином Яаков та Сіма Шлінгери. Стосунки двох родин давно перестали бути діловими й переросли у приязне сусідське спілкування. Шлінгери не раз посилали до Кутів свого сина Рафаеля, щоб допоміг зібрати врожай.

1 липня 1941 р. до міста ввійшли німецькі війська. Ще до початку німецько-радянської війни Галичиною ширилися моторошні чутки про те, що німці вбивають євреїв. А вже найближчим часом після окупації вони перетворилися на правду. Через два тижні після того, як місто зайняли частини Вермахту, близько 250 євреїв зігнали на юдейський цвинтар і розстріляли.

Окупанти створили в місті гетто, куди відправили всіх євреїв із м. Броди й околиць. Кількість його в’язнів перевищувала 7 тис. осіб. Євреї мали пройти реєстрацію, їм було наказано носити на рукаві пов’язку, що засвідчувала національну належність. На околицях міста з’явилися трудові табори, де працювали в’язні Бродівського гетто. Тих, кого вважали непрацездатними, ешелонами везли до таборів смерті, зокрема Белжеця й Майданека.

Трагічна доля спіткала сотні тисяч євреїв Галичини. У період німецької окупації край був приєднаний до Генерального губернаторства. Окупаційна адміністрація тут послідовно втілювала в життя людиноненависницьку політику знищення представників «неповноцінних» народів та верств населення. Львівське гетто стало третім за величиною в окупованій нацистами Європі. У м. Львів діяв також Янівський табір, що поєднував функції концентраційного, трудового та пересильного. Його жертвами стали близько 200 тис. осіб. До кінця окупації Галичини Голокост забрав життя 610 тис. євреїв.

Серед них була й родина юного Рафаеля Шлінгера – батьки та чотири брати. У листопаді 1942 р. їх убили під час однієї з антиєврейських акцій. Сам юнак урятувався лише тому, що переховувався в домі Івана й Марії Кутів. Певний час провів у них. Але, вочевидь, вирішив не наражати рятівників на небезпеку і в грудні того самого року перебрався до Бродівського гетто. На цей час серед тамтешніх в’язнів утворилася підпільна організація, яка навіть провела кілька диверсійних акцій.

Коли у травні 1943 р. нацисти вирішили ліквідувати Бродівське гетто, підпільники чинили опір і вбили кількох поліцаїв та німецьких солдатів. Над рештою в’язнів окупанти вчинили розправу. Їх заганяли до будинків усередині гетто й там розстрілювали.

Рафаеля Шлінгера поліцаї заштовхнули до приміщення з іншими приреченими й відкрили вогонь. Хлопець був поранений і знепритомнів. Прийшов до тями, коли масове убивство закінчилося. Йому вдалося непомітно покинути місто. Єдиним місцем, де він розраховував на допомогу, був дім родини Кутів. Туди він і вирушив, тремтячи від страху та болю.

Іван та Марія радо прийняли юнака й доклали всіх зусиль, щоб поставити його на ноги. Їхні діти Ярослав та Стефанія теж доглядали за Рафаелем. Коли хлопцеві полегшало, йому облаштували сховок на горищі сараю. Двічі на день Стефа та Ярослав носили туди їжу, воду й ліки.

Коли влітку 1944 р. до м. Броди наблизилася лінія фронту, поблизу с. Фільварки-Малі з’явилися німецькі підрозділи, які готувалися до оборони. Ризик викриття дуже зріс. Тому Рафаель знову вирішив не наражати на небезпеку родину Кутів і залишив їхню оселю. До остаточного вигнання нацистів переховувався в лісах та на болотах.

У 1947 р. Рафаель Шлінгер вирушив до Ізраїлю, і його спілкування з родиною рятівників надовго припинилося. Кутів він не забув, щоправда, відновив із ними контакт аж у 1992 р. На жаль, тоді ні Івана Кута, ні його дружини Марії в живих уже не було. І все-таки Рафаель побачився з їхньою донькою Стефанією – під час її перебування в Ізраїлі 1993 р.

22 грудня 1992 р. Іван та Марія Кути (посмертно) та їхні діти Ярослав і Стефанія удостоєні Яд Вашемом звання «Праведник народів світу».